Івано-Франківська область

16.04.2018 17:11 Hrystyna

Історія бійця АТО

Я так живу: Андрій Вонячук

Йому було 22. Він народився у маленькому селі Велика Кам`янка на Коломийщині. Після школи навчався на провізора. Перше кохання. Світанки й заходи сонця, які нещодавно змінилися на постріли й вибухи.  В його життя прийшла війна. Підписаний контракт і маршрут 8 березня 2014 року в зону АТО. З того моменту Андрій Вонячук взяв на себе єдину відповідальність  – захищати Батьківщину. Батьків, рідних, друзів, які залишилися по той бік. Він знає, що таке самостійність, бо навіть тут всі рішення приймає сам.»

“Мені 16 років 10 грудня було виповнилось, а перед тим я вже працював. Десь приблизно 15 жовтня я пішов офіціантом працювати. Працював, працював   та мав свої гроші трошки. Було добре. Пам’ятаю один випадок: запросили нас офіціантами на весіллі бути і сказали, що весілля на 700 чоловік. Нас було вісім офіціантів. Ой, було тяжкувато трошки. Ми два дні готувалися. Було весело. Рознос   був ось такий завеликий. На ньому несеш все, він крутиться, деформується. Трохи тяжко було носити. Ну нічого. Справилися з роботою.

Тато розуміє мене, але як мені говорила мама, що він боїться зі мною говорити.”

Ще змалечку він захоплюється футболом. Любив грати в м’яча з молодшими братами. Та суворі реалії залишили йому лише приємні спогади. Його сміливість та рішучість не дозволяли показати страх перед невідомим. Він сів у літак, та покірно чекав посадки. В здогадках та переживаннях, на висоті пташиного польоту Андрій не знав куди прямує. Тільки мовчанням,  у відповідь на всі питання, відповідало керівництво. На іншій землі він став навідником модернізованого кулемета Калашникова. Охорона дивізіону та життя серед поля. Безсонні ночі та жарти, які на мить відвертали увагу від реальності.

“Колія, рейки. На одній рейці сидять два  помідорка. Одна помідорка другій:

– Поїзд!

– Що?”

Та рота, де служив Андрій відмовилась від нього, бо ж ніколи не були на ротації. Їх заспокоїли, сказали, що це буде останнє бойове завдання. У відповідь пролунала згода. Медична освіта Андрія ще й як знадобилась на полі бою. Своїми вміннями й навичками він спасав своїх товаришів.

“Така проста, стара хата. Попав снаряд від танка (осколок). І осколком мене зачепило, там, в церкві. Перед мною ще один знайомий стояв. Кажу йому: «До стіни бігом». Я його до стіни притиснув. Він був, а я з-за ді нього. І це якраз ззаду мені осколок зайшов. Ну нічого.”

 Його відданість справі не залишалася осторонь у важкі моменти. Одного разу він почув по радіостанції про поранених і  зрозумів, що потрібно йти на допомогу іншим.

“Я якраз в той час в бункері був. По радіостанції передали два трьохсотих. Я кажу, щоб зразу в церкву несли. Якраз біля моєї позиції була церква. Їх занесли. Я зразу сумку, бронежилет, зброю із собою і туди. П’ять осколкових поранень дуже сильних, дуже тяжких і скальп трохи зняло. Я його перемотав, але я був намацав один осколок з переду, де серце. Відчув так рукою. Хотів робити йому штучне дихання. Вже руку поставив – чую щось не те. Провів та відчув, що вже осколок між ребрами, просто під шкірою. Та що там вже повністю летальний випадок був.”

З вірою у Господа та молитвою – він вижив. В Андрія є талісмани – це дві вервечки, браслет з Божими іконами та те, що завжди буде нагадувати про війну – кільце від гранати. Сьогодні він молиться за мир, за Україну. І дякує Богу за те, що повернувся живим.

Поділитися у соц мережах
‡агрузка...
Залиште Свій відгук